Досить заздрити суперпродуктивним людям. Надмірне честолюбство – це форма психічного захворювання (запитайте Ілона Маска)

Філософ, письменниця та колишня дружина Маска наполягає на тому, що за великий успіх доводиться платити дуже високу ціну.

Такі сайти як Inc.com прославляють людей з великими досягненнями та допомагають іншим на шляху до успіху, однак чи дійсно суперуспіх виправдовує наші очікування? Якби ви знали справжню ціну (та походження) слави, чи прийшлось би до душі вам таке життя?

Це чудове питання, що піднімається у ряді нещодавно опублікованих статей, які досліджують, чи не є надзвичайний успіх у нашому звичному розумінні лише проявом психічного розладу та болі.

Виняткового успіху досягають виняткові особистості

Візьмемо для прикладу письменницю Деніелу Стіл. Відштампувавши неймовірних 179 книг, вона здобула цілий легіон фанатів та чималий капітал. Як їй це вдалося? Все просто – вона працює по 20 годин в день.

Дійсно, жодного перебільшення, про це я дізналась з її інтерв’ю журналу «Гламур»: «Я не лягаю спати, доки не стомлена настільки, що можу заснути прямо на підлозі. Чотири години сну – це дуже вдала ніч для мене».

Коментуючи це інтерв’ю, автор статей та журналіст «Гардіан» Олівер Бьоркмен (Oliver Burkeman) зазначає, що «перед зародженням гіг-економіки, яка змусила нас розглядати безустанну працю, як доказ того, що ми «практики», ми називали це трудоголізмом – маніакальним зануренням у роботу, що є потенційним наслідком патологічного стану тривоги, низької самоповаги або бажання втекти від інших складніших аспектів життя».

Бьоркмен не говорить чогось радикального, однак у сьогоднішньому світі, де так прославляється мегауспіх, легко забути, що драйв, необхідний для досягнення вершини, не завжди походить від любові до роботи. Натомість двигуном надзусиль, що лежать в основі надуспіху, може бути потреба позбутись тривоги, страху або внутрішньої заплутаності. Суперпродуктивні люди часто скоріше тікають від болю, ніж насолоджуються процесом самореалізації.

Бьоркмен не єдиний, хто притримується такої позиції. «Школа життя» (освітня програма самопомічі, заснована філософом Аленом де Боттоном) нещодавно опублікувала статтю, у якій розкриваються болючі психологічні коріння суперуспіху. Багато хто з надзвичайно мотивованих людей, згідно зі статтею, мали тяжке дитинство. (Це підтверджується наукою: 75 відсотків дуже успішних людей виросли за складних обставин).

«Це досить просте запитання, яке дозволяє докопатись до самої суті відчуття добробуту: чи можете ви сказати, що у вас загалом було хороше дитинство? Або ж, можливо, у вас в дитинстві склалось враження, що вам треба мати якісь виняткові якості, аби заслужити місце на Землі?» – запитує автор статті.

Для близько 20 відсотків людей успіх – це спосіб заповнити діру, що утворилась в дитинстві, в основному через батьків, які самі не досягнули того, що хотіли, страждали від психічного захворювання, невдало одружились або мали будь-які інші великі розчарування у житті.

Тих, хто знає дуже успішних людей, не шокує новина про те, що багатьох з них терзають внутрішні демони, однак ми часто забуваємо про цей факт, коли мріємо про власний шалений успіх.

«Дивитись на досягнення з цього ракурсу здається дивним. Це зовсім не те, про що нам розповідають у газетах, – дуже часто це просто форма психічного захворювання. Ті, хто будують хмарочоси, пишуть бестселери, виступають на великій сцені та засновують корпорації, можуть насправді мати великі проблеми», – йдеться у статті.

Аналіз реального прикладу

В цих статтях гарно пояснено, чому «успіх», про який багато хто з нас мріє, часто побудований на психологічній травмі, однак приклад з життя має бути все ж більш переконливим, ніж абстрактний аргумент. І за прикладом нам не потрібно ходити дуже далеко – Ілон Маск чудово підійде на цю роль.

Маск, який відкрито заявляє, що він трудоголік, який працює по більш ніж 80 годин на тиждень, безсумнівно, досягає неймовірних висот. Крім того, як він сам зізнається, у нього було достатньо нещасливе дитинство зі строгим батьком та однокласниками, які його дражнили. Ця минула боротьба лежить у серці його сьогоднішнього драйву, якщо вірити його першій дружині Джастіні Маск.

«Виняткового успіху досягають виняткові особистості за рахунок того, що вони жертвують іншими аспектами свого життя», – написала вона у своєму блозі на веб-сайті Quora. Такі люди, як Маск, «як правило, диваки, які погано вписуються в соціум та які були змушені зростати в особливо складних умовах... Інші люди вважають їх трохи божевільними».

Коротше кажучи, Маск – це ідеальний приклад синдрому, про який розповідається у статті «Школи життя»: людина, скоріше за все, черпає сили з ранньої психологічної травми, і платить високу особисту ціну за свої досягнення.

Ніхто не намагається очорнити успішних людей

Ми не можемо сказати нічого поганого про Маска. Як він сам написав у твітері: «Якщо я і самозакоханий (що може бути правдою), я все ж приношу користь світу». Ми всі по-своєму диваки, і Маск несе свій хрест з грацією, працюючи над тим, щоб зробити світ кращим. Надзвичайно мотивовані люди не можуть бути інакшими. Нехай такими і залишаються.

Я не хочу розкритикувати успішних людей. Скоріше змусити тих, хто захоплюється ними (і, ймовірно, дуже розчаровуються через те, що їм не вдається досягнути подібних висот), задуматись над своїм визначенням успіху. Так, всі «Маски» світу купаються у променях слави, однак дуже часто вони виглядають доволі нещасливими. Чи це дійсно те, чого ви хочете? Бути аж настільки великим ентузіастом, навіть при тому що ваше середовище саме по собі не зробило вас таким?

Немає нічого соромного в дещо поміркованішому баченні успіху. Можливо, воно навіть і мудріше. Або ж, як це визначає стаття «Школи життя», «в кінці кінців, успіх – це не більше ніж тихий вечір вдома з дітьми у скромному будинку». Стаття так чудово підсумовується, що я хочу наостанок її процитувати:

    «Більшість фільмів, рекламних оголошень, пісень та статей постійно намагається вселити нам любов до інших речей: спортивних машин, відпочинку на тропічних островах, слави, високих санів, польотів першим класом та постійної зайнятості. Ці спокуси часом цілком реальні. Однак вони мають кумулятивний ефект, який змушує нас думати, що наше життя немає майже зовсім ніякої цінності. В той час як справи, якими ми займаємось, можуть вимагати колосальних умінь, вони можуть бути повними радості та благородства: виховання дитини, яка виросте незалежною та збалансованою особистістю, підтримання хороших стосунків з чоловіком або дружиною протягом багатьох років незважаючи на усі непорозуміння, належний догляд за будинком, ранній відхід до сну, відповідальне виконання не дуже цікавої або не дуже високооплачуваної роботи, вміння слухати інших людей і загалом той факт, що ми не їдемо з глузду і не скаженіємо від люті при всіх тих парадоксах та проблемах, з якими доводиться зіштовхуватись у житті».