Конфіденційність в інтернеті не мертва – якщо ми будемо за неї боротись
Давайте розвіємо чотири головних міфи щодо конфіденційності в інтернеті.
Ви, мабуть, чули цю фразу сотні разів.
Коли заходить суперечка про конфіденційність (чи то між друзями, чи то в Конгресі США), і захисники конфіденційності і нігілісти у цьому плані неодмінно говорять цю заїжджену фразу: «Конфіденційність – мертва. Її вже не повернути, тому це питання взагалі немає сенсу обговорювати».
Це лише один з багатьох помилкових аргументів, що використовуються людьми, які намагаються захистити або виправдати нишпорення корпорацій та уряду, разом з такими іншими перлинами, як «Чому ви скаржитесь? Ви ж добровільно віддаєте Facebook свої права на конфіденційність» та «Якщо вам немає чого приховувати, то немає чого і боятись». Такі заяви не більше ніж кліше у їх найпідлішій формі, це просто банальщина, яка відображає зовсім неправильне розуміння того, чому насправді користувачі інтернету віддають перевагу. І вони небезпечні тим, що дають повну свободу уряду та корпораціям у їх намаганнях за нами шпигувати.
Далі я хочу спростувати чотири найгірші аргументи щодо відсутності конфіденційності як такої та показати, чому вони цілком і повністю недоречні.
«Люди добровільно віддають Facebook свої права на конфіденційність»
Це, ймовірно, найпоширеніший аргумент, направлений проти конфіденційності, який натякає на те, що, зареєструвавшись у Facebook, ви позбавили себе будь-кого права скаржитись щодо порушень конфіденційності. Це занадто спрощена та обманлива логіка. Так, більшість людей сьогодні усвідомлює, що Facebook продає цільову рекламу на спинах своїх двох мільярдів користувачів. Однак хіба вони приймають поінформоване рішення, підписуючись на ці послуги?
За результатами досліджень багато людей не мають жодного уявлення щодо того, скільки насправді інформації збирає про них Facebook. Приміром, глибоко в налаштуваннях Facebook можна помітити наявність щонайменше 98 різних підпунктів даних, які збирає Facebook про кожного користувача: ваше точне місцезнаходження, ваш дохід та наявний капітал, а також вартість вашого будинку. У ході нещодавнього дослідження було виявлено, що 74% користувачів не знали про існування цього списку. І коли їх про нього повідомили, 51 відсотку «не сподобалось те, що Facebook збирає про них таку інформацію», як повідомляє газета The Washington Post.
Але навіть якщо ви здогадуєтесь, що Facebook відслідковує те, чим ви цікавитесь, чи знаєте ви, що він також слідкує за рухами вашого курсору на екрані? Або що він перевіряє ваше місцезнаходження практично кожної години, навіть якщо ви вимкнули функцію геолокації? Або що він слідкує за тим, що ви робите в інтернеті, навіть якщо ви не знаходиться на його сайті, і може бачити, що ви друкуєте у тих повідомленнях, які не відправляєте, сканує ваші приватні переписки та загальнодоступні пости?
Якщо ви хочете брати участь у житті суспільства, повністю припинити взаємодію з гігантами індустрії інформаційних технологій практично неможливо. Окрім технічної неможливості відмови від використаннях сервісів Google, Amazon та Facebook, ми також маємо справу з мережевим ефектом. Ваші колеги, друзі та рідні, скоріше за все, користуються соціальними мережами, що означає, що ви піддаєтесь сильному соціальному тиску, який змушує вас створити акаунт і бути на зв’язку.
Деякі люди можуть покинути Facebook і переконати своїх близьких зробити те ж саме, це правда. І вони безперечно молодці, але більшість зіштовхується з серйозними перепонами, які не дають їм видалити свій профіль. Однак це ніяк не применшує доцільності вимог користувачів щодо забезпечення конфіденційності.
«Молоді взагалі плювати на конфіденційність»
Старші покоління люблять приводити цей аргумент, коли їм хочеться покласти відповідальність за поточний стан справ на представників цифрового покоління. Однак ситуація якраз зовсім протилежна.
Під час саги з Едвардом Сноуденом молодь найскептичніше ставилась до урядових програм секретного масового стеження за населенням. Насправді, результати одного з найбільших опитувань дослідницького центру Pew, проведеного в 2016 році, рішуче свідчили про те, що: «Загалом молодь серйозніше ставиться до конфіденційності в інтернеті, ніж люди старшого віку». Багато інших досліджень говорять про те ж саме.
Сьогодні інтернет переплітається із життям молодих людей як ніколи раніше. Вони використовують його набагато різноманітніше, ніж старші покоління, і в питаннях конфіденційності вони однозначно попереду, а не позаду.
Чим ви молодші, тим імовірніше, що ви користуєтесь блокувальником реклами, який запобігає відстеженню ваших дій онлайн. Люди віком від 18 до 29 років краще розбираються у налаштуваннях конфіденційності у соціальних мережах та змінюють їх значно частіше, ніж будь-яка інша вікова група.
Молодь також відходить від Facebook швидше, ніж будь-яка інша вікова група населення. Підлітки в пошуках конфіденційності все частіше користуються засобами ефемерної переписки, такими як додаток SnapChat або історії Instagram, які зникають після певного проміжку часу.
«Якщо вам немає чого приховувати, то немає чого і боятись»
Цю думку найчастіше висловлюють представники органів влади, аби захистити свої права на шпигування. За цим висловом також часто ховались прибічники масштабної кампанії Джорджа Буша з розширення арсеналу засобів для спостереження після подій 11 вересня 2001 року. Британський уряд зробив це своїм салоганом під час встановлення мільйонів камер безпеки по всьому Лондону. Однак певні варіації цієї логіки також притаманні і топ-менеджерам компаній-розробників інформаційних технологій. У 2010 році Ерік Шмідт, на той час генеральний директор Google, заявив в інтерв’ю для американського телевізійного каналу CNBC, що «якщо ви не хочете, щоб хтось дізнався про те, чим ви займаєтесь, ви взагалі не повинні цим займатись».
Це абсурд. Конфіденційність існує не для того, щоб приховувати правопорушення, а для забезпечення комфорту та контролю над особистим життям. Більшість людей загалом законослухняні громадяни (або ж, принаймні, вважають себе такими), але якщо ви попросите одного з них пароль до електронної пошти, щоб почитати переписку або запостити її в соцмережах, вони з жахом в очах категорично відмовляться. Багато з нас, можливо, і не робить нічого протизаконного, однак ми все ж спілкуємось на особисті теми у притаманній нам манері, що не хотілося б показувати незнайомцям.
Однак тут є інший аспект, особливо коли справа доходить до спостереження зі сторони уряду: вам може здаватись, що ви не робите нічого поганого інтернеті, однак, цілком імовірно, що все-таки робите. Адвокат Харві Сільверґлейт (Harvey Silverglate) зауважив у своїй книзі «По три злочини на день» («Three Felonies A Day»), що загалом існує стільки законів, що ви, скоріше за все, постійно порушуєте якісь із них, навіть не знаючи про це. Якщо органи влади захочуть до вас докопатись, вони можуть використати вашу особисту інформацію проти вас – навіть якщо вам здається, що ви живете, як святий.
Не має значення, впевнені ви чи ні у тому, що ваша поведінка зовсім безвинна – вам слід вимагати конфіденційності. Як колись відзначив славнозвісний Сноуден: «Говорити, що вам немає діла до ваших прав на конфіденційність, тому що вам нічого приховувати, – це те саме, що говорити, що вам немає діла до свободи слова, тому що вам нічого сказати».
«Конфіденційність – мертва»
Це пораженство, от це що. Це все одно що стверджувати, що потяг «Конфіденційність» вже відправився і його не здоженеш, а тому треба сідати в інший – «Змирися з реальністю». Люди говорили про це ще з часів зародження інтернету. «У вас і так немає ніякої конфіденційності, розслабтесь», – у 1999 році заявив генеральний директор компанії Sun Microsystems Скотт Макнілі (Scott McNealy).
Це правда, що ІТ-гіганти збирають дедалі більше інформації про кожного користувача інтернету, і що існують десятки компаній, які використовують нашу інформацію у своїх темних цілях. Витоки даних стаються дедалі частіше, а уряд все більше прагне отримати ширший доступ до нашої інформації і нести за це менше юридичної відповідальності. Битва за конфіденційність завжди була не з легких.
Однак, водночас, за останні роки багато з наших прав на конфіденційність покращали. Невдовзі після розкриття секретних даних Сноуденом Конгрес США вперше за сорок років провів реформу спецслужб. Цього ні разу не достатньо, однак це був початок. ІТ-компанії також були змушені підвищити безпеку сервісів, якими ми користуємось. Зашифрована переписка, яка до 2013 року була доступна лише технічно грамотним користувачам, сьогодні є стандартом для мільярдів.
Нещодавно Верховний суд постановив, що поліції необхідно отримати ордер на обшук мобільного телефону людини після її арешту. Щороку виписується 12 мільйонів подібних ордерів. Минулого року Верховний суд також запровадив порядок, що передбачає необхідність отримання ордеру для того, щоб дізнатися точне місцезнаходження особи, яке фіксується мобільним телефоном.
Звичайно, було і декілька кроків назад. Конгрес США відновив деякі з найбільш суперечливих повноважень Управління національної безпеки щодо спостереження за населенням, а з приходом Трампа конгресмени проголосували за те, щоб дозволити інтернет-провайдерам продавати рекламодавцям історію браузера користувачів.
Однак, принаймні, не все в одні ворота. Багато з перемог у цьому відношенні показують, що можна добитись змін, якщо суспільство проявляє достатню наполегливість. Порушення конфіденційності не повинні ставати нормою. Урок, яким на варто винести з цього усього, не в тому, що конфіденційність неможлива, а в тому, що, хоча зміни та реформи завжди даються складно, тиск суспільства, врешті-решт, приносить свої плоди.