Не мислю, отже існую

Іноді міркування не приносить нічого хорошого. Аян Лезлі розповідає про Боба Ділана, Новака Джоковіча та звертається до наукових досліджень, щоб показати, чому краще не думати.

П’ятий сет півфіналу Відкритого чемпіонат США 2011 року. Після чотирьох годин епічного тенісу Роджеру Федереру не вистачає одного очка для перемоги над своїм молодим суперником – Новаком Джоковічем. Поки Федерер готувався до подачі, глядачі просто не могли стримати емоції, нетерпляче очікуючи розв’язки. З іншого боку корту Джоковіч кивнув, ніби приймаючи свою долю.

Федерер потужно подав у крайній правий кут. Через декілька секунд він приголомшено стояв посеред корту, не розуміючи, що сталось. Джоковіч відбив його подачу розкутим ударом справа з такою убивчою точністю, що Федерер навіть не ворухнувся. Безтурботність удару Джоковіча викликала овації глядачів. Колишня перша ракетка світу Джон Макінрой назвав його «одним з кращих ударів в історії тенісу».

Джоковіч виграв гейм, сет, матч і сам чемпіонат. На прес-конференції Федерер був у стані безмовної люті. Він признався, що було сумно програвати через те, що супернику «повезло». Він також додав, що деякі гравці іноді так роблять, «коли програють 5-2 у третьому сеті і починають просто гатити по м’ячу… Але як так можна ризикувати на матч-пойнті?»

Коли Джоковіча запитали про цю ж ситуацію, він посміхнувся: «А я часто так роблю на матч-пойтах. Наче спрацювало».

Провал Федерера на наступних двох турнірах Великого слему обумовлений скоріше його новоявленою ментальною слабкістю в ключові моменти, ніж погіршенням фізичної форми. Іншими словами, його «клинить». По словам експертів, причиною цього є те, що він забагато думає. Футболіст не забиває пенальті або ґольфіст не попадає в лунку, тому що занадто глибокого усвідомлює цей момент. Коли спортсмен починає сильно задумуватись, він втрачає необхідну для успіху плавність та грацію. Можливо, Федерер так засмутився, тому що глибоко всередині він визнав, що його опонент скористався тим ресурсом, який йому, одному з кращих тенісистів усіх часів, вже складніше дістати: бездумність.

Бездумність – це здатність застосувати багаторічний досвід та знання в ключові моменти, прибравши із цього рівняння «мислячого себе». Ця здатність актуальна не лише в спорті: актори та музиканти також знають про неї і часто зізнаються, що їм найкраще працюється у стані, схожому на транс. Коли ми забагато думаємо, ми можемо зіпсувати не лише фізичне виконання, а й душевне натхнення. Боб Ділан, із тугою згадуючи свій юнацький хист до написання пісень, зовсім не докладаючи для цього зусиль, описав процес створення свого хіта «Like a Rolling Stone», як «блювання на 20 сторінок». Проте це не завадило домінуванню цієї пісні на звання кращої композиції всіх часів.

Дещо менш драматичним чином той же принцип стосується нас усіх. Фундаментальний парадокс людської психіки полягає в тому, що думки можуть нам шкодити. Коли ми занадто сильно до себе прислухаємось, ми губимо потрібні нам орієнтири, а внутрішній діалог глушить наш здоровий глузд. В результаті дослідження покупецької поведінки було виявлено, що чим менше людям давали інформації про марки джему, тим кращий вибір вони робили. Ознайомившись зі складом продуктів, вони починали плутатись у варіантах і, врешті-решт, обирали джем, який їм не подобався.

Якщо провести експеримент зі щуром, у якому їжа в 60% випадків буде знаходитись зліва, і в 40% випадків – справа, щур швидко зробить інстинктивний висновок, що ліва сторона вигідніша, і буде щоразу бігати саме туди, таким чином забезпечивши собі шістдесятивідсотковий успіх. Діти застосовують таку ж стратегію. А от студенти Єльського університету, граючи у якусь гру, намагаються знайти певні основні закономірності і, в кінці кінців, досягають гірших результатів, ніж дитина чи щур. Як не іронічно, але заради власного блага часто краще виявитись дурним, ніж розумним.

Дозволивши собі прислухатись до своїх (кращих) інстинктів, ми можемо вивільнити усю нашу мудрість у стислому вигляді. Психолог Герд Гігеренцер вважає, що у більшості випадків наша поведінка базується на оманливо виточених універсальних правилах або «евристиці». Роботу, запрограмованому на те, щоб зловити м’яч, потрібно обчислити ряд складних диференціальних рівнянь для відстеження траєкторії польоту м’яча, тоді як бейсболістам потрібно всього лиш інстинктивно слідувати простим правилам: бігти у правильному напрямку та регулювати свою швидкість, стежачи очима за м’ячем.

По словам Гігеренцера, для прийняття хороших рішень у складному світі нам потрібно вміти ігнорувати інформацію. Він виявив, що акції, обрані людьми, яких він опитував на вулиці, загалом більше виросли в ціні, ніж ті, на які вказали експерти. Пішоходи скористались «евристикою упізнання»: вони обирали ті компанії, про яких вони вже чули, що виявилось кращим критерієм, ніж аналіз співвідношення ціни акції та прибутку компанії.

Дослідники бізнес-школи Колумбійського університету провели експеримент, учасники якого повинні були зробити ряд передбачень у різних сферах, починаючи з політики і закінчуючи погодою та переможцем реаліті-шоу «Американський ідол». Результати показали, що передбачення людей, які довірились своїм відчуттям, були точнішими, ніж у випадку людей, які розсудливо підійшли до цього питання. Однак такий результат спостерігався лише за умови, що учасники дослідження мали хоча б якісь знання у заданій сфері.

Остання умова є ключовою. Бездумність та неосвіченість – це не одне і те ж. Ви не можете забути те, чого ви не вивчали. Джоковіч зміг виконати свій неймовірний удар лише тому, що до цього виконав тисячі його варіацій під час інших матчів та тренувань; Боб Ділан у своєму ліричному виливі почуттів черпав своє натхнення із народних пісень, французької поезії та американських легенд. Несвідоме великих митців та спортсменів нагадує густі джунглі, які надсилають їм спори наснаги.

Чим вищі ставки, тим більшою проблемою є надмірне обдумування. Ед Сміт, гравець у крикет та автор книги «Везіння», приводить аналогію із ходьбою по бордюру: це досить легко, однак якби бордюр знаходився на висоті 30 метрів від землі, кожен крок був би випробовуванням. У сферах, де потрібні першокласні навики, саме досвідченіших та успішніших професіоналів частіше «клинить» через купу очікувань зі сторони інших людей. Оперний співак, який починає виконувати арію в міланському оперному театрі «Ла Скала», не може дозволити собі думати про те, як покращити свою техніку. Коли в наші дні Федерер розігрує матч-пойт, він, можливо, почувається так, ніби стоїть на краю обриву власної репутації.

Професор Стенфордського університету Клауд Стіл (Claude Steele) вивчає вплив хвилювання на результати тестів. Він дав групі чорношкірих та білошкірих студентів тест і сказав, що він визначить їхні розумові здібності. Чорношкірі студенти мали значно гірші результати, ніж білошкірі. Потім Стіл дав той самий тест іншій групі, сказавши, що це просто підготовче завдання. Різниця у результатах значно скоротилась. Це «відставання у досягненнях» в системі освіти США зумовлене багатьма складними причинами, і однією з них може бути той факт, що чорношкірі студенти, ймовірно, відчувають, що вони представляють усю свою етнічну групу, що змушує їх перенапружувати свої мізки.

Як навчитись не думати? Боб Ділан вважає, що творчий імпульс потрібно оберігати від самоаналізу: «З віком ви стаєте розумнішими, і це може вам заважати… Вам потрібно запрограмувати свій мозок на те, щоб він не думав забагато». Письменник Фленн О’Браєн говорив, що для того щоб писати, необхідно бути «навмисно дурнуватим». Єдиними надійними ліками від передумування, вочевидь, є задоволення – те, що успіх та аналіз можуть звести нанівець. Досвідчені спортсмени та митці часто скаржаться на те, що вони втратили зв’язок з тим, що з самого початку приваблювало їх у тому, чим вони займаються. Думки – це погана заміна задоволенню.

Ми живемо в епоху самокритики: аналізуємо кожен аспект нашої роботи, коментуємо кожен момент нашого життя онлайн, читаємо статті, які заохочують нас замислитись над тим, що робить нас щасливими. Це все, безперечно, у певній мірі допомагає нам жити, однак нам варто відвести думкам та самоаналізу окреме місце й час. Удар Джоковіча став кульмінацією його тенісної кар’єри і водночас вираженням безтурботного задоволення. Наче спрацювало.