5 способів перетворити професійну заздрість у мотивацію для розвитку

Усі ми відчували це. Цей раптовий гострий біль внизу живота. Почуття, що хтось має те, чого страшенно хочеться і нам: професійні досягнення, здоров’я, гроші, гарне тіло, красу, сім’ю або талант. Заздрість.

Заздрість – це вроджене почуття, а не набуте. Ви, ймовірно, пам’ятаєте його ще з раннього дитинства. Можливо, це був хлопчина з яскравим кольоровим портфелем у початковій школі або кращий спортсмен у старших класах, або ж колега, якого вдруге підвищили. Це почуття неможливо перерости, але можна змінити те, як воно на нас впливає.

Заздрість загалом вважається негативною емоцією. Розповідати про власні заздрощі доволі соромно. Це почуття часто асоціюється з безпорадністю та безсилістю. Соціальні мережі явно не допомагають нам боротись із заздрістю. Особисто я змирилася із цим почуттям, і нещодавно розповідала про те, як мені вдалось приборкати його на подкасті Swing Shift.

Справжня причина, через яку ми не говоримо про заздрість, полягає ось в чому (обережно – сурова правда!): для того, щоб зрозуміти походження власних заздрощів необхідно усвідомити та дотримуватись наших базових принципів та цінностей. Іншими словами, ми заганяємо наше почуття заздрості глибоко всередину, бо правильне рішення цієї проблеми – возз’єднатись із самим собою – дуже складне. Тому ми часто обираємо інший варіант – подружитись із заздрістю.

Однак заздрість гальмує нас. Вона закриває перед нами двері, коли ми шукаємо нові шляхи.

Покинувши Amazon після десяти років вірної служби, щоб доглядати за дітьми (семирічною дівчинкою та п’ятирічними близнятами), я зустріла Лорен, ще одну маму на дитячому майданчику. Лорен також нещодавно залишила успішну кар’єру у сфері інформаційних технологій та переїхала до Сіетлу із Сан-Франциско. Вона була гарна і сексуальна. Її діти були ідеальні. Вона була дотепна та розумна, і здавалось, що усі хотіли з нею поговорити.

Більше того, здавалось, що Лорен була повністю впевнена у своєму рішенні піти з роботи.

Мене ж це ніяк не полишало в спокої. Мене мучила втрата ідентичності, яку до цього визначала моя робота та заробітна плата. Мені подобалось проводити час із сім’єю, але у мене їхав дах від того, що я постійно сиділа вдома з трьома дітьми. Я була виснажена і спустошена – як фізично, так і психологічно.

Я не могла сказати, чому саме я заздрила. Однак мені хотілось бути схожою на Лорен. Тому я робила те, що робила б будь-яка нормальна жінка на моєму місці.

Я уникала її, як чуми.

Вона мені не не подобалась. Вона була хорошою людиною. Проте мені не подобалось те, як я себе почувалась у її компанії. Тому я закрила перед нею двері.

Це поширена поведінка. Коли нас переповнює заздрість, ми часто уникаємо наших найглибших бажань та страхів. Ми обмежуємо себе від можливостей та дій і потрапляємо у замкнуте коло песимістичного внутрішнього діалогу:

• Заздрість та сором: як мені не соромно заздрити!
• Негативний внутрішній діалог: чому я не можу бути більш впевненою та зібраною?
• Невпевненість в собі та нездатність владнати з почуттями: я ніколи такою не буду.
• Страх та параліч: я не можу.

Коли ми з Лорен нарешті поспілкувались на шкільному зібранні декілька місяців згодом, вияснилось, що у нас багато спільного, як у професійному, так і в особистому плані. Я нарешті відважилась запитати, як вона почувається з приводу її рішення покинути роботу. Посміхнувшись та відкинувши своє шовкове карамельне волосся назад, вона зізналась: «Я щодня моніторю оголошення про роботу і сумніваюсь у правильності рішення покинути кар’єру». Час від часу її також долали сумніви. Ця новина повністю змінила моє бачення.

Я злилась на себе за те, що уникала її. Я відгороджувала себе не лише від хорошого друга, а й видного професіонала у своїй сфері.

Ми усі схильні заздрити, і це абсолютно нормально. Однак замість сорому та подавлення своїх почуттів краще задати собі тяжкі, але правильні запитання.

• Це те, чого я хочу усім серцем, те, що відповідає моїм цінностям та принципам?
• Чи можу я досягнути цього, доклавши для цього достатньо зусиль?

Немає сенсу порівнювати себе з марафонцем, якщо ви не любите бігати, або свій дім з роботою дизайнера, якщо вам все одно, як виглядає внутрішній інтер’єр. Якщо ж вам далеко не все одно, і ви готові над цим працювати, то це вже інша справа. Відкладіть заздрощі в сторону і задайте собі правильні запитання, які допоможуть вам створити персоналізований план.

Я розумію, що це неможливо застосувати до усіх ситуацій. Можливо, ви заздрите другу, у якого повна хата дітей, або другу, який живе сам. Або ж комусь, у кого краще здоров’я або менше обов’язків. Однак ви можете наблизитись до розуміння того, що керує вашою заздрістю.

Ось п’ять кроків, як зробити заздрість своїм союзником:

1. Пізнайте себе і будьте вдячними за те, що маєте. Спробуйте чітко визначити власні базові цінності, сильні сторони та таланти. Це найскладніше. Пишіть списки, користуйтесь веб-інструментами або сходіть на семінар. Знайдіть спосіб відчути вдячність за те, що у вас є, і за той вклад, який вносите ви.
2. Розгляньте свої почуття. Розгляньте своє почуття заздрості. Це щось дуже важливе для мене? Це те, ради чого я готовий багато працювати?
3. Зосередьтесь на особистій подорожі. Ви не можете відставати, прямуючи власним шляхом.
4. Проявляйте цікавість. Якщо те, що має хтось інший, вас також дуже цікавить, і ви готові працювати, щоб це отримати, розпитайте у такої людини про її подорож.
5. Складіть або перегляньте план особистої подорожі.

Пам’ятайте, що за лаштунками не все так гарно, як на сцені, особливо коли мова йде про соціальні мережі. Як колись влучно підмітив у Твіттері Стівен Футрік (Steven Furtick): «Одна з причин, по якій ми почуваємось невпевненими у собі, полягає у тому, що ми порівнюємо наше «закулісне» зі «сценою» інших людей».

Заздрість – це нормальне почуття, властиве усім людям, однак воно не повинне бути виснажливим. Врешті-решт, усе зводиться до того, як до нього ставитись та розвиватись як особистість.